Дитяча психологія вивчає розвиток психіки дитини від періоду грудного віку до пубертату.

Формування особистості дитини відбувається завдяки спілкуванню з іншими людьми.

Поза соціумом дитина не може набути рис представника Homo sapiens: доказом цього є випадки так званих дітей-мауглі, диких дітей, які після народження опинилися в умовах повної соціальної ізоляції в дикій природі.

Позбавлені материнської любові та турботи, не чуючи людської мови й не маючи досвіду спілкування з іншими людьми, діти демонстрували поведінку тварин, у групі яких їм довелося виживати.

Коли таких дітей знаходили у віці від 3 до 6 років, спроби соціалізувати їх виявлялися безуспішними: вони так і не змогли опанувати мову, не навчилися ходити прямо та спілкуватися.

Це доводить особливу важливість соціального впливу в перші три роки життя, а також існування критичних вікових періодів, упродовж яких організм є особливо чутливим до внутрішніх і зовнішніх впливів.

Сім’я є першим мікросоціумом для дитини — моделлю стосунків, яка міцно закарбовується в глибинах її психіки на основі особистого досвіду. Хронічний стрес або нестача турботи можуть призвести до порушення емоційного розвитку дитини.

Головну роль на ранніх етапах психічного розвитку дитини відіграють дитячо-материнські стосунки.

Мати (або особа, що її замінює) перебуває в цей період у тісному зв’язку з дитиною. Фізичний, психічний та емоційний стан матері, ранній досвід її власного дитинства, особливості сприйняття й реагування на дитину, її світогляд і прихильність до певних культурних традицій відображаються в стилі її взаємодії з дитиною.

Тому в усіх випадках порушення психомоторного розвитку та поведінки дитини необхідно працювати як із самою дитиною, так і з психологічними проблемами матері, стосунками в сім’ї та аналізувати вплив соціуму.