Психотерапія — це метод корекції психологічного та емоційного стану людини за допомогою розмови.
Пройшовши психотерапію, людина стає більш усвідомленою, краще контролює свої емоції, стає стійкішою до стресів, опрацьовує свої негативні установки та поведінкові патерни, що заважають бути ефективною, адаптивною й отримувати задоволення від життя.
Більшість видів психотерапії ґрунтуються на стосунках між психотерапевтом і клієнтом. Психотерапевтичні стосунки є тим полем, у якому проявляються особливості характеру та психіки клієнта.
У процесі психотерапії клієнт навчається самоспостереженню, самоконтролю, турботі про себе та вмінню знаходити баланс між індивідуальним і соціальним.
Психотерапія може бути короткостроковою та довгостроковою; індивідуальною, груповою й сімейною.
Психоаналіз: метод вивчення психіки людини та лікування психічних розладів, розроблений наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття австрійським неврологом Зиґмундом Фрейдом.
Головна відмінність психоаналізу від інших напрямів психології полягає в тому, що вивченню підлягають як свідомі установки людини, так і несвідома частина її психіки.
Зміст несвідомого — це недоступні свідомості емоційно заряджені уявлення, бажання, думки, які мають виражений вплив на вчинки людини, її стосунки з оточенням, самооцінку.
Несвідоме неможливо спостерігати безпосередньо або виявити за допомогою психологічних тестів. У межах психоаналітичної психотерапії ці несвідомі процеси проявляються в мовленні, сновидіннях, помилкових діях, тілесних симптомах, особливостях взаємин із психоаналітиком.
Прояви несвідомого аналізуються. Після того як людина усвідомлює зміст своїх глибинних конфліктів, вони опрацьовуються, і болісна симптоматика зменшується.
Психоаналіз дорослих ще називають методом вільних асоціацій.
Психоаналітик просить клієнта говорити все, що спадає йому на думку, максимально без цензури, навіть якщо з’являються «непристойні, сороміцькі, абсурдні» асоціації.
Метод вільних асоціацій допомагає виявити й опрацювати витіснений у несвідоме психічний матеріал, усвідомлення якого дає змогу «переписати» особисту історію, переосмисливши події свого життя.
У дитячому психоаналізі для виявлення причин психологічних проблем необхідно з’ясувати особливості стосунків дитини з оточенням.
У цьому допомагає спілкування з батьками та спостереження за ігровою діяльністю й творчістю дитини.
У грі та творчості дитини (малюванні, ліпленні) відображається її внутрішній світ, переживання, пов’язані з подіями життя та людьми. Якщо дитина володіє мовленням, важливе значення мають її інтерпретації власної творчості.
У процесі такої роботи виявляються та усуваються глибинні конфлікти, що порушують здоров’я й поведінку дитини.